Соціальна роль є механізмом реалізації позиції особистості.
16. Соціальна ситуація розвитку особистості
Для правильного розуміння особистості необхідний аналіз соціальної ситуації розвитку особистості, її статусу та соціальної позиції, яку вона займає. Дійсно, якщо визнати, що особистість є суб'єктом діяльності, то діяльність ця здійснюється в конкретній соціальній ситуації. Діючи в ній, будь-яка людина займає певний статус, який задається сформованою системою суспільних відносин. Поряд із статусом особистості кожна людина має певну позицію, що характеризує суб'єктивний, діяльнісний бік положення особистості в тій або іншій соціальній структурі. Рівень і зміст позиції обумовлені змістом діяльності особистості.
Позиція особистості як діяльний, суб'єктивний бік її статусу становить систему ставлень особистості, потреб і мотивів, якими вона керується у своїй діяльності, цілей і цінностей, на які спрямована ця діяльність. Система ставлень, поєднана з інтелектуальними якостями як основою усвідомлення, є соціально-психологічними ресурсами виконання соціальних ролей, що виконуються особистістю в заданих соціальних ситуаціях розвитку. Таким чином, соціальна роль є механізмом реалізації позиції особистості.
Загальновідомо, що потреби - це рушійна сила людської діяльності, поведінки. У той же час існує великий розлад у розумінні сутності потреб. Очевидно, що всяка потреба прагне до задоволення. Процес задоволення поглядає в розрядженні динамічної напруги. Таким чином, потреба - це деяка напружена система (намір), що виникає у певній ситуації, забезпечує діяльність людини й прагне до розрядження (задоволення). Звідси витікає, що динамічний стан, напруга є вирішальним чинником, який детермінує поведінку людини. Саме виникнення потреби є механізмом, що запускає активність людини на досягнення мети, здатну задовольнити його потребу.
17. Класифікація потреб людини.
Як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології особистості склалися певні традиції щодо класифікації потреб. Найпоширенішою класифікацією вважається та, розділяє всі потреби на біологічні (матеріальні), соціальні й ідеальні (духовні). Реалізація біологічних потреб забезпечує індивідуальне і видове існування людини. Це потреба в їжі, одязі, сні, житті, безпеці, сексуальні потреби, потреба економії сил. Соціальні потреби відбивають потреби людини належати до якоїсь групи, у визнанні, домінуванні, лідерстві, самоствердженні, увазі й приязні оточуючих, у повазі та любові, дисциплінованості, незалежності. Ідеальні потреби - це потреби пізнання світу, сенсу свого існування, самоповаги та самореалізації, власне пізнавальні потреби, естетичні потреби.
Найбільш значущими потребами з погляду практичної поведінки особистості є: потреба в досягненні успіху, потреба в аффіляції (міжособистісному спілкуванні), потреба в домінуванні (лідерстві, незалежності).
18. Мотиваційні утворення.
У процесі усвідомлення особистістю своїх потреб у її психіці виникають складні інтегральні психологічні утворення - мотиви, що являють собою і потребу, і мету, і намір, і спонукання, і властивість особистості, яка детермінує поведінку людини. Багато психологів підкреслювали, що потреби і мотиви складають ядро особистості людини.
Усі бажання, потяги, наміри, різноманітні інтереси особистості, що так спонукають людину до діяльності й нерідко приймаються за мотиви його поведінки, характеризують мотиваційну сферу діяльності особистості та входять до групи так названих мотиваційних утворень особистості. На думку Є. Ільїна, мотиваційні утворення становлять результат ступеня усвідомлення причин виниклого спонукання, а також ступеня задоволення потреби (досягнення мети). Оскільки і те і інше може бути різного ступеня виразності, існують різноманітні мотиваційні утворення особистості.
До таких утворень належать:
- Мотиваційна установка (намір) – це запланована, але відстрочена дія, яка буде здійснена тільки но з’явиться потрібка ситуація, привід. Її відмінними рисами є віддаленість мети діяльності і неможливість безпосереднього її задоволення;
- Потяг – це одна з форм прояву потреби, її відбиток в органічній чутливості, початковий етап її усвідомлення;
- Бажання – відбиває предметну визначеність потреби, тобто ступінь усвідомлення предмету задоволення потреби. Таким чином, у мірі усвідомлення суб’єктом своєї потреби вона переходить у бажання, що містить у собі знання суб’єкта про мети дії;
- Хотіння – це спрямованість суб’єкта на оволодіння предметом бажання, тобто на досягнення мети. Бажання виникає тоді, коли бажана не тільки мета, але і дія, яка до неї призводить;
- Інтереси особистості – особливі психологічні потреби особистостей у певних предметах і видах діяльності як держалах жаданих переживань та засобах досягнення бажаної мети.
Під мотиваційними властивостями (рисами) особистості прийнято розуміти засоби формування мотивів, які закріпилися і є домінуючими.
Рівень домагань визначається ступенем досягнення суб’єктом цілей, які він сам перед собою ставить і яких прагне досягти. Рівень домагань спонукає активність суб’єкта, і з ним пов’язана його самооцінка, він обумовлює не тільки поведінку, але і впливає на формування характеру.
Під мотивацією розуміється процес дії сукупності мотивів поведінки і діяльності за наявності домінуючого мотиву. Мотивація обумовлена потребами, цілями особистості, рівнем домагань, ідеалами, умовами діяльності (як об’єктивними, так і суб’єктивними – знаннями, уміннями, здібностями, характером), світоглядом, переконаннями, спрямованістю особистості тощо. З урахуванням цих чинників людина приймає рішення.
19. Визначення спрямованості особистості.
Стійка домінуюча ієрархія потреб особистості та відповідних їм мотивів, по суті, виражає її геніальну, динамічну тенденцію – спрямованість особистості, що виражає ставлення особистості до цілей своєї діяльності на емоційному, пізнавальному (когнітивному) і поведінковому рівнях. Так, за домінування потреб краще зробити «для себе», «для людей», «для справи» визначено відповідно егоїстичну, суспільну (колективну) та ділову спрямованості.
У спрямованості виражається змістовний, якісний момент потребнісно-мотиваційної сфери особистості, як сукупності всіх потреб, мотивів, мотиваційних утворень і рис особистості, що формуються та розвиваються протягом її життя. Безумовно, що сама по собі ця сфера динамічна і тому змінюється залежно від обставин життя людини. Проте, деякі мотиви виявляються достатньо стійкими та домінуючими, вони й утворюють спрямованість особистості. Потребнісно-мотиваційна сфера особистості складає своєрідний фундамент для формування життєвих цілей особистості.
Таким чином, вивчаючи динамічні тенденції особистості – її потреби, мотиви, інтереси, бажання, установки, ціннісні орієнтації, ідеали і спрямованість, тобто те, що особистість хоче, що для неї є привабливим, до чого вона прагне, - можна зрозуміти і пояснити зміст виконуваних нею соціальних ролей, статус і позицію, яку вона займає.
Але особистість, характеризується не тільки тим, що вона хоче, до чого прагне, але і тим, що вона може, на що вона здатна. Проте здібності характеризують не тільки можливості людини, вони нерозривно пов’язані зі схильностями, тобто включають і момент спрямованості. Таким чином, якість виконання ролей, статус і позиція обумовлені не тільки динамічними тенденціями особистості, але й потенціалом її індивідуально-психологічного розвитку, її можливостями – задатками, спеціальними здібностями, обдарованістю.
Статус особистості та її соціальні ролі, потреби і мотиви, установки й ціннісні орієнтації, структура і динаміка відношень особистості, реалізовані за допомогою даних людині можливостей, переходять у систему стійких властивостей особистості, що виражають її ставлення до людей, об’єктивного середовища та самої себе. Стійкі ставлення особистості, притаманні їй особливості поведінки і вольової якості є соціальною основою характеру. Психофізіологічною основою характеру є особливості темпераменту. Утворена система стійких властивостей особистості становить риси характеру. Таким чиним, можна визначити, що стратегічна організація поведінки визначає інтелект і волю до структури особистості, поєднуючи її з потребами та інтересами.
Проте, для кожного з нас очевидним є те, що всі ми відрізняємося один від одного своїм темпераментом, характером, стилем діяльності, поведінки тощо. Тому, крім поняття індивіда, особистості та суб’єкта використовується і поняття індивідуальності. Індивідуальність – це неповторне сполучення в людині її рис з усіх трьох названих вище підструктур психіки. Людина як індивід, особистість і суб’єкт діяльності може бути віднесена до визначених класів, груп і типів. Але як індивідуальність вона існує в однині і є неповторною в історії людства.
Зрозуміти індивідуальність можна, лише об’єднавши всі факти і данні про людину у всіх аспектах її буття. З цього погляду індивідуальність – це функціональна характеристика людини, що виявляє себе на всіх рівнях її структурної організації індивіда, особистості та суб’єкта діяльності. Саме ця єдність складає основу для максимально повного розвитку і вираження людиною своїх здібностей, допомагає їй внести свій власний неповторний внесок у суспільний розвиток.
Роль системотвірного чинника на рівні особистості, у структурі якого функціонують і природні властивості індивіда, виконує спрямованість індивіда. На рівні суб’єкта діяльності аналогічну роль виконує індивідуальний стиль діяльності. У процесі своєї взаємодії спрямованість особистості й індивідуальний стиль діяльності забезпечує співдружність усіх рівні організації людини. Це виражається в єдності особистісних і діяльнісних характеристик людини, що знаходить свій вираз в успішній трудовій, пізнавальній і комунікативній діяльності людини.
Важливо при цьому зазначити характер цієї взаємодії. Провідним чинником цієї пари є спрямованість особистості, тому що саме на основі позивного ставлення особистості до цілей своєї діяльності приводяться в доцільну систему засобів їхнього досягнення. Відоме положення стилю діяльності обумовлене тим, що стиль діяльності, узяти окремо, без високорозвиненої здібності, не може забезпечити високоефективну діяльність. Здібності – це психічні властивості, від яких залежать можливості успіху діяльності.
Психологічний зміст індивідуальності найкращим чином виражає поняття цінності. Кожна людина становить структурне ціле, але далеко не кожному вдається стати цілісною особистістю, тобто домогтися гармонічної взаємодії усіх якостей, властивостей, засобів діяльності. Цілісність – це психологічний еквівалент індивідуальності людини. Вона є тим психологічним механізмом, що обумовлює максимальний рівень досягнень людини в тій або іншій діяльності. Таким чином, цілісність людини- це єдність системотвірних чинників: спрямованості особистості й індивідуального стилю діяльності, що презентують у структурі людини рівні індивіда, особистості та суб'єкта діяльності.
Таким чином, структура індивідуальності містить певну систему індивідуальних властивостей організму (біохімічні, загальносоматичні (конституційні), нейродинамічні); систему індивідуальних психічних властивостей (властивості темпераменту, задатки, психічні властивості особистості); систему індивідуальних психологічних механізмів та утворень (потреби, мотиви, інтереси, бажання, установки, ціннісні, орієнтації, ідеали, спрямованість, індивідуальний стиль діяльності); систему соціально- психологічних індивідуальних властивостей (соціальні ролі, статус, позиції).
Модель індивідних та особистісних властивостей менеджера освіти як суб'єкта управлінської діяльності буде наведено далі.
20. Соціально- психологічні характеристики професійної управлінської діяльності.
Людина як об'єкт наукового дослідження становить найскладнішу систему. Її зв’язки та взаємини з навколишнім середовищем є дуже різноманітними, а тому різноманітними є її властивості і якості. Однак серед цих різноманітних властивостей можна визначити такі психічні компоненти, які створюють структуру особистості як суб’єкта управлінської діяльності. Саме тому для завершення аналізу особливостей менеджменту в освіті доцільно розглянути менеджера освіти не тільки як індивіда, особистість та індивідуальність, а й як суб’єкта в структурі управлінської діяльності. При цьому треба відзначити, що структура людини як суб’єкта діяльності утворюється завдяки певним властивостям індивіда й особистості, відповідно до предмету та засобів діяльності.
Залежно від мети управлінської діяльності, її змісту, логіки управлінського процесу дослідники визначають різні групи функцій менеджера закладу освіти. При цьому існує багато поглядів на це питання, іноді абсолютно протилежних. Більшість науковців схиляються до думки, що процес управлінської діяльності менеджера освіти реалізується у виконанні двох груп функцій: загально управлінських (оперативних) та цільових (посадових). Змістовним підґрунтям цих функцій є взаємодія менеджера з усіма елементами цілісної управлінської системи навчального закладу та навколишнього середовища.
Виконання загально управлінських функцій, як визначалося раніше, відіграв роль стратегічної діяльності менеджера в межах певного управлінського циклу та спрямована на реалізацію цілей управлення навчальним закладом у цілому. Зміст цільових функцій менеджера визначається його безпосередніми посадовими обов’язками, конкретною метою та специфікою його діяльності, характерними ознаками освітньої установи. Позитивним у такому логічному розподілі є спроба
здійснити системно-структурний аналіз діяльності менеджера освіти за різними аспектами та розглянути управління навчальним закладом як процес розв’язання ієрархічну організовану багаторівневої системи задач.
Структура кожної функції менеджера освіти містить дійові та психологічні компоненти (аспекти) для менеджменту в освіті психологічні компоненти є вирішальні за логікою реальної діяльності вони розміщуються всередині так званих загальноуправлінських та цільових функцій, тому що реалізуються людьми як психологічні феномени за ради людей. В управлінській праці психологія є об’єктивно притаманним інструментарієм, що надзвичайно важливий для розкриття внутрішнього психологічного змісту менеджменту.
Далі буде…..