Методи виховання

Пояснення. Мета – розкрити соціальний моральний, етичний та гуманістичний зміст тих чи інших  вимог до учня;  вчинків, подій явищ; допомогти учню зробити правильні оцінки людських відносин.

Розповідь. Вибір теми визначається її актуальністю. Ефективність досягається тоді, коли є впевненість в тому, що розповідь викличе у учнів моральне довір’я, готовність співпереживати, позитивну відповідну реакцію.

Бесіди. Найчастіше за тематикою бувають етичні, політичні, пізнавальні.

Лекція. Це розгорнутий і організований в доступній формі системний виклад тієї чи іншої проблеми соціально-політичного, морального, ідейно-естетичного змісту. Логічним центром лекції є якість узагальнення, а конкретні факти служать ілюстрацією.

Диспут. Засідання круглого столу. Дебати. Це методи формування суджень оцінок, переконань, що ґрунтується на закономірності: знання, одержані в ході зіткнень думок, різних точок зору, завжди відрізняються високою мірою узагальнення, стійкості, гнучкості.

Приклад. Молодші школярі дуже схильні до наслідування у зв’язку з малим життєвим досвідом, їх приваблюють окремі риси характеру іншої людини.

Громадська думка. Вчитель намагається, щоб його вимога стала вимогою колективу. Відображення колективної вимоги є громадською думкою, що синтезує в собі оцінки, судження, волю колективу.

Привчання. Являє собою організацію планомірного і регулярного виконання учнями певних дій з метою перетворення їх у звичні форми громадської поведінки.

Формування звички. Як правило, цей метод передбачає систематичне використання певних вправ, норм поведінки, створення виховних ситуацій щодо закріплення емоційної і когнітивної складової когнітивної поведінки.

Вправа. За визначенням А.Макаренка, виховання – ніщо інше, як вправа. Вправа означає багаторазове повторення певних вчинків, дій, але це не механічне повторення, а свідомий творчий процес. У процесі виконання вправ формується вміння, навички, звички, нові знання, розвиваються розумові здібності.

Доручення. Сприяє формуванню громадської активності. Класний керівник застосовує систему доручень, яка привчає учня жити й працювати з колективом, відчувати свою причетність до конкретних справ в класі, школі, суспільстві. Щоб доручення мало виховну функцію, необхідно, щоб:

•  по-перше, учні знали про суспільну значущість доручень, розуміли важливість і необхідність тих справ, які їм доручив колектив;
•  по-друге, доручення відповідали інтересам, здібностям і можливостям учня.

Самовиховання відбувається під впливом усієї виховної роботи школи і сім’ї. Самовиховання передбачає  формування вміння дитини ставити перед собою певне завдання, бажання чи потреби його виконувати, контролювати себе й оцінювати результати виконання поставленого завдання.

Особисті зобов’язання – це перелік добровільних завдань, поставлених учнем самому собі на певний період часу.

Звіт. Стосується роботи громадських організацій, учнівського самоврядування. Звіт перед колективом, сім’єю вчить відповідати за свої дії та вчинки.

Самоконтроль – це регулярний аналіз своєї поведінки з метою виявлення нових якостей характеру і боротьби з недоліками.

Самооцінка  допомагає зважити і оцінити свої можливості, поглянути на себе збоку, дати об’єктивну оцінку як окремим  особливостям, так і особистості в цілому.