Для інтеграції України в міжнародний простір важливим є визнання людини як найвищої цінності суспільства не тільки на словах, а й у справах.
Для цього, насамперед, доцільно було б надати кожному директору загальноосвітнього навчального закладу можливість розвивати управлінську творчість, набувати корисних сучасних знань, умінь і навичок шляхом підвищення кваліфікації та самоосвіти.
У національній доктрині розвитку освіти, проекті нового освітнього законодавства наголошується на необхідності підготовки і перепідготовки сучасних менеджерів освіти всіх рівнів. В умовах змін, що відбуваються в українському суспільстві професіоналізм адміністрації загальноосвітніх навчальних закладів набуває особливого сенсу.
В адміністраціях загальноосвітніх навчальних закладів, як правило, працюють люди з досвідом роботи, інколи з відповідною управлінською підготовкою (міський резерв директорів шкіл, районні резерви заступників директорів ЗНЗ). Але щодо протиріч між зростаючими вимогами до рівня підготовки управлінців і актуальним рівнем їхньої готовності до вирішення завдань модернізації освіти, то, по-перше, вони не такі вже великі, а, по-друге, не можна у ВУЗі навчити на директора чи завуча! Тому що теоретики у нас в країні, в цілому, і в світі, зокрема, і так дуже багато. А на цих посадах повинні бути виключно практики!
Саме термін «післядипломна освіта» а) дарує; б) протирічить самій суті освіти. Освіта, вона чи є, чи її нема. Можна отримати дві чи три вищі освіти, можна вчитися у ВНЗ все життя і при цьому залишитися бездарним вчителем, завучем чи директором. Всі кияни підвищують свою кваліфікацію у Київському університеті ім.. Б.Грінченка, у якому нібито накопичено значний досвід щодо підготовки, перепідготовки педагогічних і керівних кадрів. До уваги слухачів курсів підвищення кваліфікації пропонується широкий спектр курсів підвищення кваліфікації: загальної підготовки, тематичних, проблемних з елементами дистанційної форми навчання, очно-заочних. Процес удосконалення та розвитку управлінської майстерності керівників навчальних закладів всіх рівнів продовжується у міжкурсовий період. Але тут слід згадати басню Крилова «А вы, друзья, как не садитесь, все ж в музыканты не годитесь!» Перебуваючи на цих курсах майже рік, я дійшов висновку, що більшого марнотратства мого часу та державних коштів я ще не бачив. І це не дивлячись на запровадження Болонської системи – системи накопичення балів за відвідування різних лекцій та семінарів. Участь керівників навчальних закладів у проведені семінарів-практикумів, тренінгів, роботі різноманітних творчих груп, роботі управлінської майстерні керівника, повинні створювати можливості для осмислення власного досвіду, розуміння та пошуку шляхів розвитку навчального закладу. Чому «Повинні?». Тому що, по-перше, чому і як може навчити керівників шкіл інститут, випускників якого ці ж керівники приймають на роботу в останню чергу, надаючи перевагу випускникам-драгоманівцям або випускникам перефірійних педвузів, якість яких у рази вища за грінченківців. І, по-друге, набір тем для лекцій і семінарів та інших видів і форм занять – тема окремої розмови. Хоча заради справедливості слід зазначити, що на початку і в кінці навчання проводиться анкетування з метою покращення якості перепідготовки. Але більшість – задоволена. Бо всіх все влаштовує.
Існують різні моделі навчання керівного складу закладів освіти. Наприклад, американська модель передбачає підготовку спеціалістів у вищому навчальному закладі до початку кар’єри. Теоретичні знання є базою для подальшої практичної діяльності. В основі європейської моделі – набуття знань на основі практичного досвіду та подальша самореалізація людини в закладах підвищення кваліфікації або спеціальної управлінської підготовки.
Слід зазначити, що як у Євросоюзі, так і в Америці рішення про підвищення кваліфікації того чи іншого керівника приймається виключно за результатами роботи закладу освіти. Якщо школа в авангарді, то і підвищувати кваліфікацію немає сенсу. Якщо показники діяльності знизилися, - тоді як варіант підвищення ефективності діяльності школи – перепідготовка його керівника. Другий варіант – це бажання самого керівника пройти перепідготовку, якщо він відчуває потребу в цьому. А в Україні – всіх – під одну гребінку: і тих, кому потрібна курсова перепідготовка, і тих, кому вона не потрібна. Все чітко, за планом – один раз на п’ять років. На мою думку, це «рудимент совка», який давно себе ізжив.
Виходячи із цієї ситуації, що склалася в Україні останніми роками, вважаю, що систему курсової перепідготовки слід скасувати, і цим зекономити достатньо солідні кошти, або модернізувати її, привести у відповідність із європейською. На мою думку, вирішувати, чи потрібно підвищувати керівнику кваліфікацію повинна батьківська громадськість навчального закладу разом із районним управлінням освіти. А керівник повинен сам визначити напрямки та обсяг курсової чи іншої перепідготовки.
До речі, останніми роками багато керівників загальноосвітніх навчальних закладів ідуть до ВУЗів і отримують другу вищу освіту за спеціальністю «Управління навчальним закладом». Знаю декілька керівників, які і після отримання другого диплому залишаються професіоналами низької кваліфікації.
Згідно з освітньо-кваліфікаційною характеристикою, об’єктом діяльності керівника загальноосвітнього навчального закладу повинні бути педагогічні, психологічні, економічні, організаційні, правові аспекти, різновиди соціального управління, основи менеджменту та маркетингу. Вони покликані забезпечити стабільне функціонування та розвиток освітніх закладів. Слід зазначити, що в деяких країнах Європи є керівники закладів, які взагалі не мають педагогічної освіти. Проте вони є чудовими менеджерами та організаторами.
Метою підвищення кваліфікації керівників загальноосвітніх навчальних закладів повинно бути формування нової генерації керівників навчальних закладів, які не лише володіють глибокими фундаментальними спеціальними знаннями, у тому числі і у галузі нових управлінських й інформаційних технологій, а й які здатні творчо та самостійно працювати, генерувати ідеї і наполегливо втілювати їх у життя.
Навчальний же процес на курсах підвищення кваліфікації, якщо припустити їх збереження, повинен бути спрямований на використання активних методів дорослих – тренінгів, ділових ігор. До проведення занять слід запрошувати крім високопрофесійного складу викладачів, консультантів-практиків: директорів шкіл, працівників управлінь освіти, які щедро діляться досвідом роботи, надають консультативну допомогу з конкретних проблем управлінської практики.