Для сучасного етапу розвитку освіти характерні активні інноваційні процеси, пов’язані з його демократизацією та гуманізацією, із переходом на нові стандарти освіти, нового змісту освіти, різноманітних форм його диференціації та індивідуалізації.
Розширюється соціокультурне середовище діяльності директора школи або його заступника, змінюється їх призначення. В умовах сьогодення члени адміністрації будь-якої школи не просто директор чи завучі, а менеджери освіти, якщо, звичайно, школа дивиться у майбутнє. Все це пов’язано із переходом від технократичної до культурницької та гуманістичної концепцій формування керівних кадрів, які спрямовані на розвиток його особистісного потенціалу. А для нашої школи, яка спеціалізується на поглибленому вивченні німецької мови, це є більш актуальним в зв’язку із тим, що школа має тісні партнерські зв’язки із Німеччиною.
1. Діяльність менеджера спеціалізованої школи № 40.
З початком активного впровадження культурної та гуманістичної концепцій формування особистості, ДСД-освіти, адміністрація школи провела дослідження, присвячене вивченню окремих аспектів культури менеджера: методологічного, морально-етичного, комунікативного, технологічного, загального аспекту культури суб'єктного розвитку та саморозвитку особистості членів адміністрації в процесі професійно-орієнтованої діяльності. Матеріали наукових публікацій, напрацювань АПН дають підставу для висновку, що на цей момент у теорії склалося декілька підходів до трактування професійної управлінської культури, до виділення її основних компонентів, механізмів і чинників її формування, функцій у професійному становленні менеджера.
Аналіз практики реалізації даного напрямку показує, що підготовку майбутніх менеджерів пов’язують частіше всього із уведенням додаткових спецкурсів (у тому числі інтегрованих). І хоча спецкурси, як правило, передбачають надбання майбутніми менеджерами функціональних знань, формування професійної спрямованості, озброєння управлінською технікою та технологією, розвиток здібностей до безупинної і глибокої самоосвіти протягом усього життя, спостереження показують недостатню орієнтацію майбутніх менеджерів у світі професійної підготовки. У Святошинському районі цю проблему допомагає долати резерв заступників директора, яким керує начальник відділу кадрів управління освіти, молоді та спорту Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Олена Володимирівна Макаровець. Більшість заступників, а інколи і директорів, не мають сформованої системи управлінських цінностей, виявляють стійкі стереотипи управлінського мислення, слабку сформованість на професійний саморозвиток. Для них характерним є прагнення відповідати лише вимогам менеджера, побоювання відповідальності, невпевненість у своїх силах, однобічне уявлення про роль менеджера, відсутність самостійності у виборі напрямків і засобів управлінського процесу. Випускники районної школи резерву завучів всього цього позбавлені.
Основні причини такого стану містяться у сформованій практиці традиційного призначення людей на посаду директора або заступника директора ЗНЗ, яка мало враховує те, що на початку своєї діяльності необхідно допомогти майбутньому менеджеру зорієнтуватися, визначити своє місце в професійному світі. У зв’язку з цим важливо забезпечити умови для того, щоб основою опанування професії майбутнім директором або його заступником стало стимулювання його готовності до цієї діяльності.
2. Два підходи вивчення готовності менеджера.
У науковій літературі виділяють два підходи щодо визначення готовності до певної діяльності: функціональний (М. Дяченко, Л. Кандибович, В. Сластьонін), при якому виявляються процесуальні якості безпосередньо значимі для діяльності, і особистісний підхід (В. Ільїн, Є. Кузьмін, Н. Коломінський, В. Мерлін, В. Серіков, В. Ядов, П. Якобсон), що припускає вивчення готовності як комплексу інтегрованих, але різнорідних властивостей, які розрізняються за місцем і функціями в регуляції діяльності. При цьому провідну інтегруючу роль виконують особистісні якості, які виражають спрямованість на відповідну діяльність. Сама проблема побудови моделі адміністратора-менеджера ЗНЗ все частіше формується як проблема побудови його особистості.
3. Сутність і функції управлінської діяльності в освітній системі.
Поняття «управління» міцно вкоренилося в ряді галузей знань. Воно застосовується як світоглядними, так і окремими науками, але зміст значення цього поняття багато в чому визначається специфікою досліджуваного об’єкту. Так, правомірно говорити про управління біохімічними процесами в живих організмах, про управління соціальними процесами.
Дуже часто сьогодні нам доводиться чути вираз «освітня система». І відразу постає питання про те, чи коректно застосовувати таке словосполучення в теорії і практиці освітніх процесів, чи є сфера освіти системним об’єктом.
У науковій літературі існує велика кількість формувань поняття «система». До того ж усі дослідники виділяють два основних підходи до формування цього поняття:
- Визначення цілісності в якості суттєвої оцінки будь-якої системи;
- Розуміння системи як множини елементів разом із взаємозв’язками між ними.
В. Садовський обґрунтовує неспроможність другого підходу. Ця неспроможність полягає в тому, що є принципова відмінність множини від системи: при формуванні множини вихідними є елементи, а для системи генетично первісного перебуває ознака цілісності. Водночас в обох підходах проглядається інваріантна ознака, а саме – ідея взаємодії множини частин, елементів та інтеграція їх у ціле.
4. Ознаки системи (За В. Афанасьєвим).
Провідний теоретик В. Афанасьєв виділяє такі ознаки системи:
- Складові елементи (компоненти, частини), з яких утворюється система. Елемент – це мінімальна одиниця, що володіє головними властивостями даної системи та має межі подільності в її рамках.
- Структура, тобто певні зв’язки та відношення між елементами. Зв'язок – це така взаємодія, при якій зміна одного компонента системи веде до змін інших компонентів. Зв’язки існують між окремими компонентами, і між компонентом і всією системою в цілому. Засіб зв’язку між елементами визначає структуру системи.
- Інтегративні якості (системність), тобто такі якості, якими не володіє жодний з окремих елементів, які утворюють систему. Інтегративність – результат, одержуваний від взаємодії елементів.
Функціональні характеристики окремих компонентів і системи в цілому. Для біологічних та соціальних (живих) систем такими функціональними характеристиками є:
- Цілеспрямованість системи – спрямованість на досягнення певної мети;
- Наявність комунікативних властивостей, що виявляються у взаємодії даної системи з зовнішнім середовищем і у взаємодії даної системи з подібними системами більш низького або високого порядку;
- Наявність історичності, спадкоємності або зв’язку минулого, теперішнього й майбутнього в системі та її компонентах;
- Наявність управління – спрямованість на упорядкування системи;
- Наявність цілісності, яка залежить від цілеспрямованості системи, тісноти взаємозв’язку між її елементами та від повноти функціонування всіх елементів даної системи.
5. Освітні системи.
Перераховані ознаки є підставою для формування поняття «система». Під системою розуміється цілеспрямована цілісність взаємозалежних елементів, що має нові інтегративні властивості стосовно окремих її елементів, пов’язана із зовнішнім середовищем.
Існує безліч видів систем, починаючи від механічних і закінчуючи соціальними, які, у свою чергу, поділяються на групи. Аналізуючи комплекс ознак поняття системи, з упевністю можна сказати, що сфера освіти має всі перераховані ознаки й тому також є системою.
За своїми характеристиками освітні системи мають соціальний (за субстанціональною ознакою), складний (за рівним складності), відкритий (за характером взаємодії із зовнішнім середовищем), динамічний (за ознаками мінливості), цілеспрямований(за наявності цілей), самокерований (за ознаками керованості) характер. А оскільки освітні системи мають ознаки цілеспрямованості та динамічності, то вони є системами, що розвиваються.
Таким чином, під освітніми системами розуміється соціально обумовлена цілісність взаємодії навколишнього середовища та духовних і матеріальних цінностей учасників педагогічного процесу, спрямована на формування і розвиток особистості.
Системо утворююча основа управління в освітніх системах має об’єктивну природу, але за механізмом реалізації – це суб’єктивний процес. Управління в освітніх системах у своїй структури має дві основні підсистеми – керуючу і керовану. В якості керованої підсистеми виступає навчально – виховний процес, люди та речовинні об’єкти. Керуюча підсистема містить у собі ряд посадових осіб і колегіальних органів, діяльність яких спрямована на організацію і регулювання навчально – виховного процесу з метою досягнення його оптимальних результатів .
6. Чотири концепції управління.
У зарубіжній теорії управління освітою існує чотири основних концепції ( системи основних принципів і поглядів) управління. Перша з них виникла на початку ХХ століття. Вона заснована на критерії економічної ефективності освітніх організацій. У рамках цієї концепції освітня організація розглядається як зокрема, механістична, раціональна система, управління якою націлене на забезпечення ефективності.
Друга концепція заснована на критерії педагогічної ефективності. Вона спирається на положення психологічної школи, а в аналітичному плані витікає з оцінки досвіду шкільних адміністраторів. Освітня організація розглядається представниками цієї концепції як напіввідкрита, органічна, природна система, управління якою направлене на інтеграцію складових елементів з метою оптимізації її функціонування. Акцент у даній моделі робиться на людських стосунках і управлінський поведінці.
Третя модель управління базується на критерії гнучкості. У концептуальному плані вона спирається на теорію управління організаційних структур, теорії випадковості, інституціонального розвитку. Прихильнику цієї концепції розглядають освітню організацію як відкриту й адаптивну систему, у праці управління якою значення надається ситуаційним змінним зовнішнього середовища з метою забезпечення її помічної гнучкості.
Четверта модель управління базується на критерії релевантності. В основі цієї моделі лежать положення діалектичного методу, критичного реалізму та теорії людських стосунків. У рамках цієї моделі освітня організація розглядається як цілісна система взаємодіючих елементів у процесі управління якою упор робиться на свідомість і критичність суб’єктів, суперечливість і спільність цілей у контексті культурної релевантності.
Зарубіжні теоретики вважають сучасними в теорії управління освітою моделі управління, які базуються на критеріях гнучкості та культурної релевантності.
Далі буде…..